ЄСТЬ

Чи властиве українській мові слово єсть? У словниках його немає, а письменники вживають. Ось, наприклад, з твору Павла Тичини: “Я єсть народ, якого Правди сила ніким звойована ще не була”. Це пояснюється тим, що раніше дієслово бути в теперішньому часі мало форми: я єсмь, ти єси, він єсть, ми єсмь, ви єсте, вони суть. З розвитком мови їх стали сприймати як архаїчні, застарілі. Замість окремої форми для кожної особи, для всіх осіб почали використовувати слово є – фонетичний компонент колишніх особових форм (окрім суть). Так воно виступає й сьогодні. Але коли слід підкреслити урочистість того, про що йдеться, або для стилізації під староукраїнську мову, в художній літературі вдаються до давніх єси, єсть, єсте. “Що ти за сила єси – питали” (Павло Тичина), “Ви месники тепер за них, ви месники єсте” (Микола Бажан). У звичайній, стилістично нейтральній мові зв’язка, виражена дієсловом бути в теперішньому часі, випускається (кажуть: я вихователька, а не я є вихователька, мій брат ерудований, а не є ерудований), проте в наукових текс

Уроки державної мови (з газети «Хрещатик») 

І ВСЕ Ж →← ЄНАКІЄВО

T: 0.066761311 M: 3 D: 3