СВІДЧЕННЯ 2, ПОСВІДЧЕННЯ, СВІДОЦТВО

посвідчення – свідоцтво – свідчення У яких випадках вдаються до кожного з цих слів? Одне із значень іменника посвідчення – "офіційний документ, що підтверджує якийсь факт або містить короткі відомості про когось". Його синонім – посвідка. "Закінчив Щербань матроські курси, одержав посвідчення" (Степан Олійник), "Я добув паспорт і посвідки старости" (Олесь Досвітній). Якщо посвідчення вжите без вказівки на те, що саме воно підтверджує, і контекст не дає ніяких уточнень, то мовиться про особисте посвідчення. Коли йдеться про документ, котрий засвідчує особу, не слід паралельно з посвідченням та посвідкою використовувати ще й свідоцтво. Адже воно вказує на якісь біографічні дані людини чи її стан – фізичний, сімейний (свідоцтво про народження, свідоцтво про одруження, свідоцтво про освіту, медичне свідоцтво). Поширена стилістична помилка полягає в тому, що свідоцтво вживають замість свідчення. "Коли актор розповідає вам про власний сценічний доробок, він показує саме ті афіші, які вважає найяскравішим свідоцтвом (треба: свідченням) своєї суспільної корисності" (З журналу). Свідчення означає "показання свідків" (на суді). "Уповноважений записав свідчення в протоколі" (Григорій Тютюнник), "Навчився (Кузьма) прибирати, що погано лежало, давати неправильні свідчення по судах" (Михайло Стельмах). Це слово має також значення "підтвердження чогось" (факту, обставин тощо). "Є свідчення, що в списках розповсюджували "Кобзар" на Кавказі" (Павло Тичина).

Уроки державної мови (з газети «Хрещатик») 

СВІДЧЕННЯ ЦЬОМУ →← САМОСВАЛ

T: 0.132727381 M: 3 D: 3