ПОКАЯТИСЯ, ПОВИНИТИСЯ, ПОВИННА, ПРИЙТИ З ПОВИННОЮ

прийти з повинною чи повинитися? Слово повинна вживається в українській мові передусім як прикметник жіночого роду. Проте в художній літературі воно траплялося й з функцією іменника – було відповідником російського повинная: “Здавалося, повинну у великій провинності принесли вони з собою” (Панас Мирний). Цей іменник заходив до літературного вжитку не з народної мови, а з російського офіційно-канцелярського лексикону, як, наприклад, слово бумага замість папір (“На щуку хтось бумагу в суд подав” – Леонід Глібов), щоб надати текстові колориту казенності. Навряд чи є потреба в сучасному мовленні (а ми, на жаль, часом спостерігаємо, як бездумно пхають у текст оту саму повинну) користуватися канцеляризмом, коли маємо давні відповідні слова: визнання провини (чи помилки), каяття. Тому російський вислів принести повинную краще перекладати українською признатися (зізнатися) у провині, покаятися, повинитися.

Уроки державної мови (з газети «Хрещатик») 

ПОКЛАДИСТИЙ →← ПОКАЗНИК, ПОКАЖЧИК

T: 0.126183389 M: 3 D: 3